Уроки з українознавства

Після занепаду Києва єдиною опорою державності Давньої Русі протягом майже ста років стало Галицьке-Волинське князівство. Видатний історик М. Грушевський вважав його безпосереднім спадкоємцем політичних та культурних традицій Києва. Інший історик, С. Томашівський, навіть називав це князівство першою безперечно українською державою, оскільки у XIII ст., за часів розквіту своєї могутності, воно охоплювало 90 % населення, що проживало тоді в межах нинішніх кордонів України.

Роман Мстиславич

* Про походження назви Русь серед науковців і досі точаться суперечки. Деякі філолоґи, тобто фахівці у галузі мови, вважають, що вона виникла від слова "роотсі", що існувало в мові естів. Інші ведуть утворення цієї назви від сарматського слова "гпоз", що означає "світло". Дехто вбачає її витоки в назвах річок Рось, Роставиця і Росава та в назвах племен роксоланів і росоманів.

Княгиня Ольга, за законами тих часів, жорстоко помстилася деревлянам за свого чоловіка, виявивши при цьому неабияку кмітливість та хитрість. У літописі зазначено, що, підступивши зі своїм військоь під стіни Іскоростеня - деревлянської столиці, вона зажадала від кожної хати незвичайну данину - по парі голубів. Потім звеліла прив'язати до кожного птаха підпалені галузки і пустити їх вільно. Голуби полетіли до своїх хат, які зайнялися від тих галузок. Таким чином вона здобула місто і знову підкорила деревляню.

Матір'ю князя Володимира Мономах була грецька принцеса, дочка імператора Костянтина Мономаха. Саме її прізвище він і додав до свого імені. В молоді роки князь довго жив за кордоном - у Польщі, Чехії, Візантії, тому добре володів іноземними мовами, був високоосвіченою людиною. Своїм нащадкам він залишив цікаву книгу - "Повчальне слово дітям". Якоюсь мірою вона автобіоґрафічна. В ній Володимир, звертаючись до своїх синів, радив їм: "А над усе не забувайте убогих... і не давайте сильним погубити людину... Також і бідного смерда, і вбогу вдовицю не давав я сильним обидити".

Осмомислом, тобто таким, що за "вісьмох" мислить, Ярослав був прозваний за великий розум і мудре правління. Та й говорив він вісьмома мовами: українською, польською, болгарською, грецькою, латиною, німецькою, угорською та арабською.

Королівський титул після Данила Галицького успадкували його син Лев та онук Юрій. Тому останній, як колись і його дід, підписувався: "Король Руський, Великий князь Київський, Володимиро -Волинський,Галицький,Луцький і Дорогочинський". За часів правління нащадків Данила Галицького держава так і не здобула незалежності від Золотої Орди. Хоча економічне життя в ній не завмерло, проте ворожнеча між боярством та князями, що тимчасово стихла, спалахнула знову. Наслідком цього стало послаблення князівства, яке в 1349 році захопила Польща.

Україна розташована в центрі Европи. До речі, слід зазначити, що ґеоґрафічний центр цього континенту знаходиться поблизу міста Рахова Закарпатської області.

Наша країна має багато сусідів. На півночі вона межує з Білорусією, на півночі і сході - з Російською Федерацією, на заході - з Польщею і Словаччиною, на південному заході - з Угорщиною, Румунією і Молдовою. Таке ґеоґрафічне положення обумовлює дуже складну лінію державного кордону, загальна протяжність якого становить 7590 км. Зокрема, довжина його морської ділянки дорівнює 1959 км.

Українські землі простяглися від Закарпаття до широких донських степів, від Полісся до берегів Чорного і Азовського морів. Дніпро, що протікає майже через всю територію країни, поділяє її на дві частини - Лівобережну і Правобережну Україну.

Загальна площа України дорівнює 603,7 тис. км². Це більше, ніж території таких країн, як Франція (551,6 тис.) або Іспанія (507,6 тис.). За адміністративно-територіальним поділом до складу України входять 24 області, Автономна Республіка Крим та два міста республіканського підпорядкування - Київ і Севастополь. Деякі реґіони суттєво відрізняються за своєю площею. Приміром, Одеська область займає 33,3 тис. км², тоді як Чернівецька - лише 8,1 тис.

У країні налічується 448 міст, 897 селищ міського типу і понад 28 тисяч сільських населених пунктів. Серед найбільших міст - Київ, Харків, Дніпропетровськ, Донецьк, Одеса, Запоріжжя, Львів, Миколаїв і Луганськ.

Столицею України є Київ. Це одне з найстаріших і найкрасивіших міст Европи та світу, великий політичний, промисловий, науковий і культурний центр. Нещодавно місто відсвяткувало своє 1500-річчя. Київ розташований уздовж акваторії Дніпра і має унікальний ландшафт. Це місто широко відоме своїми архітектурними ансамблями, ґармонійно вписаними в природне середовище. Його територія дорівнює 827 км². Але під будівлі відведено лише 42 % цієї площі. Решта - це водойми, зелені масиви й парки.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО (1814-1861) у своїй творчості глибоко поєднав національне і загальнолюдське, ставши, за словами І. Франка, "велетнем у царстві людської культури".

Життєвий шлях Шевченка символізував сумну долю його народу. Він народився в сім'ї кріпака і ще дитиною повною мірою пізнав гіркоту сирітства та принизливість рабства.

Вже в ранньому віці у Тараса виявився потяг до музики, малювання й письменства. Потай від хазяїв він копіював картини в панських покоях, слухав мандрівних кобзарів і бандуристів, оповіді діда - сучасника, а можливо, й учасника козацько-селянських повстань.

Вчився майбутній поет у дяка Павла Рубана: опанував буквар, часослов, Псалтир. А малювати його навчив диякон-маляр, якому Тарас виконував усю важку роботу - носив з річки воду, розтирав фарби тощо.

У 1838 році завдяки величезним зусиллям поета В. Жуковського і художника К. Брюллова Шевченка було викуплено з кріпацької неволі. Згодом він вступив до Академії мистецтв. Але успішно навчаючись там, одержуючи щороку срібні медалі, Тарас все більше віддається літературі, поезії. Найбільш рання дата, власноручно поставлена Шевченком під своїми поезіями, - 1838 рік. Нею позначена елеґія "На вічну пам'ять Котляревському", написана під враженням од звістки про смерть автора "Енеїди". Молодий поет ніби переймав естафету від свого вчителя. У 1840 році вийшов друком "Кобзар" - перша поетична збірка Шевченка. Ця невелика книжечка зробила справжній переворот в українському письменстві: ніхто раніше так повно не розкривав страждання і сподівання українського народу, ніхто не говорив про це так Жагуче і з таким болем.

У першому періоді творчості Шевченко писав переважно в романтичних жанрах (балада, дума, лірико-епічна поема). Але поряд з цим в той же час були твори, в яких виразно проступають реалістичні тенденції. Це передусім поема "Катерина", яку відомий французький критик Е. Дюран назвав "ґеніальним надбанням вселюдської культури". Образ Катерини є першим у великій ґалереї жінок-страдниць, яких з такою теплотою і болем змалював Шевченко.

Поема "Гайдамаки", написана в 1841 році, стала подальшим кроком художнього зростання Шевченка. В ній як народний подвиг оспівував поет боротьбу за волю, славу, національне самоутвердження. У той же час Шевченко написав кілька поетичних і драматичних творів російською мовою. Це поема "Слепая", драма "Никита Гайдай" і перша редакція п'єси "Назар Стодоля". Тоді ж був створений й український текст останнього твору.

У 1844 році була написана поема-сатира епохального значення - "Сон". У ній поєднується лірична теплота в зображенні простих людей, гноблених царатом, і викривальний пафос, гнів поета проти поневолювачів. Натхненним зором поета та мислителя Шевченко охопив сучасне й минуле і твердо переконався, що вихід з нестерпного становища народ може знайти тільки в непримиренній боротьбі зі своїми гнобителями. Саме цій темі присвячені поезії "Єретик", "Сліпий", "Великий льох", "Кавказ", послання "І мертвим, і живим", "Заповіт", "Три літа".

У поемі "Наймичка" Шевченко повернувся до теми "Катерини" - долі покритки, створивши драматичний образ жінки, яка, підкинувши заможним людям свою дитину і найнявшись до них у наймички, змушена все життя приховувати від сина своє материнство.

У поемі "Кавказ"* поет поєднав викривальну, в'їдливу сатиру на самодержавство з теплим ліричним співчуттям до гноблених народів. Такі яскраві рядки "Кавказу", як, наприклад, "Борітеся - поборете...", стали крилатими словами, політичними гаслами. У 1846 році Шевченко вступив до Ки рило-Мефодіївського братства - таємної політичної орґанізації, до якої входили молоді вчені, літератори, студенти. Його поезії, поширювані у списках, мали значний вплив на багатьох членів братства. Поет поділяв деякі провідні проґрамні положення братства: ліквідацію кріпацтва, рівноправність націй, скасування царату. У 1847 році Шевченка було заарештовано і заслано в солдати на десять років.

З перших днів перебування в засланні Шевченко, порушивши царську заборону, пише вірші. Свою поетичну творчість періоду заслання він називав "невольничою поезією". Крім соціальних поем і автобіоґрафічних віршів ("Мені тринадцятий минало", "І виріс я на чужині...", "І золотої, й дорогої..."), поет написав чимало творів на морально-етичні теми: "Сотник", "Петрусь", "Титарівна" та ін.

У 1857 році Шевченко повернувся до Петербурґа. Тоді ж була написана поема "Неофіти". Розповідаючи нібито про життя неофітів- перших християн, - Шевченко писав про сучасну йому дійсність. Вершиною творчості після заслання стала поема "Марія".

Роль Тараса Григоровича Шевченка в українській літературі яскраво визначив один з його гідних спадкоємців - І. Франко. "Найкращий і найцінніший скарб, - писав він, - доля дала йому лише по смерті - невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори".

Унікальне явище в українській літературі - творчість Л. УКРАЇНКИ (1871-1916). І. Франко зазначав: "Від часу Шевченкового "Поховайте та вставайте, кайдани порвіте" Україна не чула такого сильного, гарячого та поетичного слова, як із уст сеї слабосилої, хворої дівчини".

Поезії Леся Українка писала протягом усієї своєї літературної діяльності. Переважну більшість своїх поезій вона написала у 80- 90-х рр. У 1893 році вийшла перша збірка - "На крилах пісень", 1899 році друга - "Думи і мрії", в 1902 році третя - "Відгуки".

Для лірики Лесі Українки характерне багатство тем і мотивів. Життя народу, його душевні пориви, радощі й горе знайшли в поезіях письменниці високопоетичний і глибокий вияв.

Значне місце у творах Лесі Українки посідають твори, в яких змальовано природу. Вірші "Знов весна", "Стояла я і слухала весну", "Веснянка" звучать як зворушливо-радісна хвала весні.

Уже в ранній період творчості поетесу приваблював жанр поеми. Першими її спробами в цьому жанрі були "Русалка", "Самсон", "Місячна леґенда". Згодом Леся Українка написала такі визначні поеми, як "Давня казка", "Роберт Брюс, король шотландський", "Бранець", "Одно слово", "Ізольда Білорука".

З особливою силою талант Лесі Українки виявився в драматурґії, де вона виступила як художник-новатор і мислитель. Першу драму "Блакитна троянда" поетеса створила в 1896 році. З 1901 року одна за одною з'являються драматичні поеми, Драматичні етюди, діалоґи, драми: "Одержима", "Вавилонський полон", "Кассандра", "На руїнах", "Три хвилини", "Осіння казка", "В катакомбах", "Руфін і Прісцілла", "Бояри-Чя", "Лісова пісня", "Камінний господар" та ін. В них вона ставила і розв'язувала "одвічні питання" добра і зла, честі і безчестя, вірності та зради, кохання та ненависті. Леся Українка прагнула відтворити історичні події, обстановку, колорит тієї епохи, про яку писала. Вона старанно вивчала наукову літературу, радилася з фахівцями, вивіряла історичну достовірність кожної деталі.

Леся Українка лишила значну прозову спадщину, яку становлять оповідання, повість "Жаль" та казки, написані для дітей. У прозових творах письменниця показала своє досконале знання народного життя, побуту, мови, фольклору.

Найвагоміші здобутки української літератури кінця XIX - початку XX ст. пов'язані з діяльністю І. ФРАНКА (1856-1916). Поет, прозаїк, драматурґ, журналіст, літературний критик і орґанізатор культурного життя, він поєднував у собі енциклопедичні знання і новаторство, багатоґранність літературних, наукових та суспільних інтересів.

Поетична творчість Франка вражає глибиною і багатством ідей, широким колом тем і сюжетів, великою різноманітністю віршованих форм. Багато поезій написано у формі української народної пісні.

Першою збіркою віршів І. Франка стала книжка "Баляди й роскази" (1876 р.). Вірші цієї збірки були переважно романтичного характеру. Поет оспівував героїчне минуле ("Святослав", "Данина", "Хрест Чигиринський"), малював образи сміливих, мужніх людей ("Рибак серед моря", "Керманич", "Месть за убитого").

У 1876-1886 рр. Франко пише багато поезій, які склали основу нової збірки поезій "З вершин і низин" (1887 р.). Ця книжка мала великий успіх. Після "Кобзаря" вона стала найвизначнішим явищем в українській поезії. Збірку відкривав проґрамний вірш "Гімн" ("Вічний революціонер"), в якому поет в образі Каменяра оспівував невмирущий революційний дух народів. Покладений на музику М. Лисенком, він набув великої популярності. У 1893 році вийшло друге, значно доповнене видання цієї з.бірки. У третій збірці поезій Франка "Зів'яле листя" переважає інтимна лірика, яка вражає своєю силою і глибиною. І. Франко - автор багатьох поем: "Панські жарти", "Наймит", "Сурка", "Іван Вишенський", "На Святоюрській горі", "Смерть Каї на", "Похорон", "Мойсей", "Ботокуди", "Мандрівка русина з бідою".

Одним з найвизначніших явищ української класичної літератури є прозові твори Франка. Він написав дев'ять повістей і понад сто оповідань, в яких широко відобразив життя українського народу. Він відтворював життя робітників, селян і сільських ремісників, інтеліґентів, описував життя в'язнів, школярів. Серед таких творів - цикл бориславських оповідань і повість "Борислав сміється". Особливе місце в творчості письменника посідає історична повість "Захар Беркут", у якій зображено боротьбу староруської народності в Карпатах проти монґоло-татарської навали в 1241 році.

Франко написав чимало творів для дітей ("Коли ще звірі говорили", "Скринька", "Лис Микита", "Пригоди Дон Кіхота"). У поемі "Лис Микита" він творчо використав мотиви і образи ряду казок, що зустрічаються в різних народів. Франко був не тільки великим поетом, прозаїком, а й драматурґом, виявляючи до театру, драматурґії постійний інтерес. Крім одноактних п'єс, він написав чотири великі драматичні твори - соціально-психолоґічну драму "Украдене щастя", народну комедію "Рябина", віршований драматичний твір на історичну тему "Сон князя Святослава", п'єсу "Учитель". Багатюща творча спадщина І. Франка - славетного Каменяра-в наші дні була видана в 50 томах.

Розвиток української літератури в XX ст. був досить складним і неоднозначним. Революційні події 1917 року, бурхливий вир громадянської війни значною мірою позначилися не лише на творчості, але й на власній долі багатьох представників українського письменництва. Деякі з визнаних майстрів - В. Винниченко, О. Олесь, С. Черкасенко - змушені були залишити Батьківщину, інші - загинули під час боїв. Натомість з'явилося багато нових талановитих письменників і поетів: В. Еллан-Блакитний, В. Чумак, Г. Чупринка, М. Драй-Хмара, П. Филипович, Б. Лепкий, П. Тичина, В. Полі-Щук, Є. Плужник, В. Сосюра, Г. Косинка, М. Куліш та інші. Більшість з них із завзяттям взялися за створення нової пролетарської літератури.

У ті часи створювалися нові літературні орґанізації - "Плуг", "Гарт", "Вапліте" ("Вільна академія пролетарської літератури"). Значний вплив на український літературний процес справляли ви-датні майстри пера М. Зеров і М. Хвильовий. Але культурне відродження в Україні тривало недовго. Вже в 30-і рр. розгорнулися масові більшовицькі репресії, під час яких загинули понад 500 українських письменників. Без суду і слідства були розстріляні або закатовані в сталінських таборах такі відомі письменники, як Г. Косинка, О. Досвітній, М. Куліш, Є. Плужник, І. Микитенко, М. Драй-Хмара, П. Филипович. Вчинив самогубство М. Хвильовий. "Розстріляним Відродженням" була названа згодом ця плеяда талановитих українських літераторів.

Протягом десятиліть їхні імена замовчувались, а твори вилучалися з бібліотек і знищувалися. Та все ж, незважаючи на масове винищення діячів культури, українська література на повний голос заявила про себе поезіями П. Тичини, М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, А. Малишка, прозою Ю. Яновського, П. Панча, А. Головка, І. Сенченка, гумором і сатирою Остапа Вишні. Попри несприятливі умови - переслідування, ідеолоґічні утиски і свавілля цензури, літературна скарбниця України протягом 50-70-х рр. поповнилася творами О. Гончара, М. Стельмаха, П. Воронька, В. Мисика, І. Мурато-ва, М. Зарудного.

За часів хрущовської "відлиги" роз почався процес по вернення українській культурі імен незаслужено забутих або репресованих письменників. Зокрема, були видані твори В. Чумака, В. Еллана-Блакитного.

За умов нового наступу партійної ідеолоґії на творчу інтеліґенцію у 60-80-і рр. значна кількість українських письменників, які належали до покоління "шістдесятників", знову зазнала переслідувань. Саме тоді загинули талановиті поети В. Стус і В. Симоненко. Та спинити проґресивний розвиток у літературі владі не вдалося. Високохудожніми надбаннями стали нові твори таких провідних майстрів слова, як О. Гончар, П. Загребельний, І. Білик, І. Чендей, М. Стельмах, Г. Тютюнник, Р. Федорів, та молодих талановитих авторів- Л. Костенко, І. Драча, М. Вінграновського, В. Шевчука, Д. Павличка, С. Плачинди, Р. Лубківського і багатьох інших. Саме завдяки їм українська література у 80-90-і рр. зазнала творчої розкутості та оновлення. Із забуття прийшли до українських читачів неправедно забуті письменники, які нині є гордістю незалежної України.

Сьогодення української літератури багате на талановитих митців, які працюють у різних жанрах. Останнім часом в Україні створено чимало нових літературних груп та об'єднань - "Пропала грамота", "Лу-Го-Сад", "Бу-Ба-Бу" тощо. У 1992 році з'явилося сучасне угруповання молодих авторів під назвою "Нова ґенера-дія". Творчі пошуки в галузі літературного процесу здійснюються ісоціацією "Нова література" та "Асоціацією українських письмен-ників". Розширює зв'язки із зарубіжними літераторами Український ПЕН-центр на чолі з Є. Сверстюком.

Нова література незалежної України представлена сьогодні іменами таких митців, як О. Забужко, Ю. Андрухович, В. Неборак, І. Калинець, Л. Подерв'янський, В. Габор, Ю. Винничук, М. Матіос, К. Москалець, В. Діброва та ін.

В Україні влаштовуються різноманітні літературні конкурси на кращі прозові, поетичні і драматурґічні твори. Одним із засновників такого конкурсу є львівське видавництво "Кальварія". Для від-значення кращих авторів у країні встановлено 30 літературних пре-мій. Одержують українські письменники і міжнародні винагороди. Зокрема, нещодавно провідний український новеліст Є. Гуцало був Удостоєний міжнародної премії Фундації Антоновичів у США.